Ще до того, як Боббі Розенфельд виграла золоту та срібну медалі на Олімпіаді 1928 року, вона вже була добре відома як зірка канадської легкої атлетики. Народилася Розенфельд у Катеринославі (нині Дніпро) в 1904 році, проте бувши ще зовсім маленькою переїхала до Канади. Зростала Розенфельд в Онтаріо, ще пізніше переїхала до Торонто. До речі «Боббі» її прозвали не одразу (через підстрижене волосся), насправді дівчину звуть Фанні. Вона змалку захоплювалася спортом: з ентузіазмом грала й у хокей, і в баскетбол, і в софтбол, і в теніс, і бігати також любила. Незважаючи на поширену думку про те, що виснажливі фізичні вправи шкодять жіночому тілу, родина Розенфельд підтримувала її в регулярних заняттях спортом. Далі на itoronto.
Як стала відомою завдяки пораді товариша?
У 1923 році Розенфельд стала всесвітньо відомою. Саме тоді за порадою товариша по команді з софтболу дівчина взяла участь у пробігу на 100 ярдів. У той час Розенфельд працювала на шоколадній фабриці в Торонто. Розенфельд не лише виграла забіг, а й обігнала національну чемпіонку Канади Розу Гросс. Через два роки Розенфельд і Гросс розділили світовий рекорд у забігу на 100 ярдів, пробігши його за одинадцять секунд. Трохи пізніше, теж у 1923 році, вона взяла участь у своїх перших великих перегонах на Канадській національній виставці. У бігу на 100 ярдів вона знову обіграла Гросс, а також американку та світову рекордсменку Гелен Філкі. Того ж вечора, після перегонів, Розенфельд приєдналася до своєї софтбольної команди та допомогла вивести її на чемпіонат міста.
Протягом наступного десятиліття Розенфельд стала справжнім символом канадського жіночого спорту. Вона впевнено йшла до успіху, очолюючи команди з хокею, баскетболу та софтболу на різноманітних чемпіонатах. Приблизно тоді ж сталася ще одна суттєва перемога: Боббі тріумфально зіграла в тенісному турнірі «Toronto Ladies Grass Courts». Вона здобула перемогу в такій кількості видів спорту, що один автор пізніше написав: «Найкоротший спосіб підсумувати кар’єру Боббі Розенфельд – це сказати, що вона тільки плавала погано». Фанні – неперевершена спортсменка, і це можна було зрозуміти щоразу, коли вона виходила «на сцену», а їй усі гучно аплодували.
Боббі як учасниця «незрівнянної шістки»
У 1928 році Розенфельд обрали до «незрівнянної шістки» канадської жіночої олімпійської збірної з легкої атлетики. Крім цього, Олімпійські ігри 1928 року були першими, на яких жінкам взагалі дозволили змагатися в цій категорії. Тоді ж, а саме 31 липня 1928 року, Боббі Розенфельд виграла срібну медаль у бігу на 100 метрів, хоча багато глядачів вважали, що вона насправді фінішувала першою. Кілька днів потому Розенфельд взяла участь у бігу на 800 метрів, в якому її зареєстрували лише для того, щоб підбадьорити та підтримати напарницю по команді Джин Томпсон. Для цього змагання вона не тренувалася. Наздоганяючи з кінця, Розенфельд бігла поруч із Томпсон більшу частину забігу, таким способом дозволивши своїй товаришці по команді фінішувати четвертою, тоді як сама зайняла п’яте місце. Це вважалося великим проявом співчуття та спортивної поведінки, оскільки Розенфельд легко могла б вирватися вперед і здобути медаль. Проте у фінальний день легкоатлетичних змагань дівчина все ж здобула золоту медаль, чим привела свою команду до перемоги. Після повернення команди до Торонто вулиці міста заповнили 200 тисяч людей. Усі вони вітали переможців на святковому параді.
Крім того, Розенфельд продемонструвала, що змагання серед жінок – це гідна боротьба та цінна частина Олімпійських ігор. Тож не дивно, що після змагань делегати Міжнародної аматорської легкоатлетичної федерації проголосували 16 проти 6 за продовження змагань з легкої атлетики серед жінок на майбутніх Олімпіадах. До речі, тоді канадський делегат проголосував проти участі жінок. Хоч, повернувшись додому, Розенфельд зустріли як справжнісіньку героїню, все ж спортсменка повернулася до роботи на шоколадній фабриці. Їй було нічим оплатити рахунки. А все тому, що в 1928 році для жінок не було жодних контрактів або можливостей для професійного спорту. Розенфельд продовжувала займатися спортом, грала в командах з хокею на льоду та софтболу, проте регулярні напади важкого артриту поклали край її спортивній кар’єрі в 1933 році. Вона перейшла до тренерської роботи, а в 1937 році навіть почала про нього писати.
Кар’єра в спортивній журналістиці
Після Олімпіади 1928 року Фанні Розенфельд повернулася до свого насиченого спортивного графіка. У вересні 1929 року, як вже зазначалося, її вразив важкий напад артриту. Дівчина провела вісім місяців у ліжку і ще рік на милицях. Однак у 1931 році вона повернулася до софтболу, а в 1932 році була визнана найкращою хокеїсткою серед жінок в Онтаріо. У травні 1932 року Розенфельд розпочала нову кар’єру спортивного журналіста в «Монреальському щоденному віснику» («Montreal Daily Herald»). Хоча робота тривала лише близько чотирьох місяців, під час свого перебування в Монреалі вона проявила себе доволі непогано. Саме тому продовжила розвиватися в цій сфері.
У 1936 році Розенфельд приєдналася до спортивного відділу «The Globe and Mail», а її перша колонка з’явилася в 1937 році. Спочатку була відома як «Огляд спорту для жінок» («Femmes Sports Reel», потім «Feminine Sports Reel»), а з часом – «Спортивний огляд» («Sports Reel»). Ця назва збереглася до 1957 року, після чого колонку прибрали взагалі. «Спортивний огляд» охоплював місцеві, національні та міжнародні види спорту, до речі, як чоловічі, так і жіночі. Через свою колонку Розенфельд пропагувала і захищала жіночий спорт, зокрема, вона виступала проти критики, що спортивна діяльність робить дівчат нежіночними. У відповідь на характеристики «амазонських жінок» і «м’язових молл» Розенфельд підкреслювала привабливість спортсменок, розповідала про їхні історії кохання, родину, дітей.
Вона також була відома своєю дотепністю та почуттям гумору. У липневому номері журналу «Пані» («Chatelaine») за 1933 рік Розенфельд захистила жінок-спортсменок у статті «Дівчата займаються спортом заради добра». Так вона відповіла на попередню статтю в журналі, яку написав спортивний репортер Енді Лайтл з «Vancouver Sun». За словами Лайтла, жінки не повинні брати участь в інтенсивних видах спорту: «За майже двадцять років роботи спостерігачем і коментатором легкої атлетики я ще не бачив, щоб молода жінка підійшла хоча б достатньо близько до стандарту, встановленого середньостатистичним чоловіком у жорсткій грі».
Про руйнування стереотипів та внесок спортсменки в історію Канади
Спадщина Розенфельд – це руйнування бар’єрів. Спочатку як спортсменка, а потім як єдина жінка в спортивному штаті «Globe and Mail», вона прокладала нові шляхи для жінок у спорті. Вона чітко заявила скептикам у своїй колонці «дівчата у спорті надовго». Такий її внесок визнавали як за життя, так і після смерті. У 1950 році в опитуванні спортивних журналістів її було визнано найкращою спортсменкою Канади за останні 50 років. У 1955 році Боббі стала однією з перших, кого ввели до Зали спортивної слави Канади. Її портрет з’явився на канадській поштовій марці, а трофей Боббі Розенфельд вручається найкращій спортсменці в Канаді щороку.
До 1928 року Розенфельд їздила на Олімпійські ігри в Амстердам, щоб отримати, як вона казала, «найбільшу перемогу». Там невелика жіноча легкоатлетична команда Канади, яку преса назвала «непереможна шістка», здобула численні нагороди. З золотою медаллю в естафеті на 400 метрів, срібною медаллю на дистанції 100 метрів і п’ятим місцем на дистанції 800 метрів Розенфельд набрала більше очок для своєї країни, ніж будь-який інший спортсмен на змаганнях, як чоловік, так і жінка.