Шотландський фізіолог Джон Маклеод опинився в центрі скандалу, який розгорівся навколо вручення Нобелівської премії за винайдення інсуліну. Як і декілька десятиліть тому, діабет залишається важкою хворобою. Вчені всього світу намагалися винайти ліки, які врятують життя діабетикам. У 20-х роках XX століття вперше вдалося провести успішні досліди на тваринах, а згодом препаратом вилікували першого пацієнта. Наукове відкриття здійснило справжній прорив у медицині, а імена Фредеріка Бантінга та Джона Маклеода увійшли в історію. Більше на сайті itoronto.info.
Хто такий Джон Маклеод
Джон Маклеод народився в 1876 році у невеличкому шотландському містечку в сім’ї преподобного Роберта Маклеода. Закінчив гімназію, після чого вступив до Маришальського коледжу Абердинського університету, де вивчав медицину.
За старанне навчання йому вручили у 1898 році диплом лікаря з відзнакою, що дало можливість працювати в Інституті фізіології Лейпцизького університету. Згодом Джон Маклеод обіймав посаду професора фізіології у Лондоні, Клівленді (США), Монреалі (Канада).
Нова сторінка його кар’єрного росту пов’язана з 1918 роком. Саме тоді вченого призначають професором фізіології в Торонтському університеті (Канада). Джон Маклеод очолював фізіологічну лабораторію та був заступником декана медичного факультету. Через десять років отримує запрошення працювати професором фізіологію у Абердинському університеті.
Ім’я Джона Маклеода в медицині асоціюється з його роботою над вуглеводним обміном. Крім того, професор допоміг Фредеріку Бантінгу та Чарльзу Бесту винайти інсулін. Саме за це відкриття Маклеод та Бантінг отримали Нобелівську премію, але навколо цієї події розгорівся справжній скандал та непорозуміння.
Джон Маклеод був автором багатьох наукових праць та вивчав різні галузі медицини. Вчений цікавився вмістом фосфору у м’язах, роботою вестибулярного апарату та хімічним складом туберкульозної палички.
Маклеод зарекомендував себе як успішний викладач та керівник досліджень. Його лекції любили студенти за чудову подачу. Наукові співробітники вважали свого колегу скромним та відповідальним працівником.
Все своє життя вчений присвятив медицині, але мав також й інші захоплення. Його цікавили гольф, садівництво та мистецтво. Останні роки свого життя лікар боровся з хворобою. Серце видатного фізіолога перестало битися в 1935 році.
У лабораторії Джона Маклеода проводять успішні експерименти
У ХХІ столітті цукровий діабет входить до трійки хвороб, що призводять до інвалідності, а також стає причиною смерті. Захворюваність зростає кожного року, хоча постійно з’являються нові препарати чи удосконалюються вже винайдені ліки, що здатні полегшити перебіг хвороби.
На початку ХХ століття лабораторія Джона Маклеода була єдиним в Канаді науковим закладом, працівники якого досліджували діабет та намагалися винайти чудодійні засоби для його лікування. Науковий центр діяв на основі Торонтського університету.
Канадієць Фредерік Бантінг активно вивчав процеси людського організму, а особливу увагу приділяв проблемі лікування цукрового діабету. Для подальшого вивчення цього питання науковцю необхідно було провести досліди. Тому він звернувся до Джона Маклеода з проханням деякий час попрацювати в його лабораторії.
Шотландський фізіолог спочатку не вірив в успішне завершення експерименту, бо до цього часу старання інших вчених завершувалися провалом. Сам Маклеод покинув Канаду та відправився на два місяці відпочивати в Шотландію.
Бантінг разом зі своїм асистентом Чарльзом Бестом були налаштовані категорично. Спочатку не все вдавалося, але науковці не опускали рук, бо вірили в свою перемогу. Коли все-таки вдалося знизити рівень цукру в сечі піддослідних собак, то цим зацікавився сам Маклеод. Він вирішив, що Бантінгу треба ще один асистент. Ним став біохімік Джеймс Колліп.
У 1921 році Бантінг та Маклеод зробили доповідь Американському товариству фізіологів. Головною проблемою Фредеріка Бантінга була необізнаність з теорією. Коли він отримав багато запитань після доповіді, то не зміг чітко відповісти на них. Тут прийшов на допомогу колега. Результати експерименту вразили присутніх і вчені приступили до випробувань препарату на людському організмі.
Хворому хлопчику Леонарду Томпсону у 1922 році ввели інсулін і сталося чудо. Він пішов на поправку, а про успіх вчених заговорили у всьому світі. У 1923 році Фредеріку Бантінгу і Джону Маклеоду вручили Нобелівську премію. Бантінгу не сподобалося, що комісія вирішила нагородити і Маклеода, тому половину своєї премії канадський хірург віддає асистенту Чарльзу Бесту, а Джон Маклеод поділився з Джеймсом Колліпом.
