У Торонто народилося багато науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток різних галузей. Девід Остон – науковець, фізик, відомий своєю роботою над терагерцовою технологією, зокрема розробкою перемикача Остона. Про життя та кар’єру Девіда Остона читайте на itoronto.info.
У пошуках себе
Народився Девід 14 листопада 1940 року в Торонто. У 1963 році закінчив університет Торонто, здобув ступінь магістра та бакалавра інженерної фізики та електроніки.
Після закінчення університету Остон покинув Торонто, переїхав до Каліфорнії й почав працювати в оборонній лабораторії General Motors. Варто зазначити, що до переїзду Остон рік працював у компанії Canadair, Монреаль, Канада.
Однією з переваг роботи в Canadair у той час була можливість продовжити навчання на аспірантурі, і доктору Остіну дуже пощастило. Він отримав як стипендію, так і місце в Каліфорнійському університеті в Берклі, працюючи з професором Джоном Віннері.
Доктор Віннері мав великий вплив на Остона. Як наслідок, Девід почав працювати над дисертацією в якій досліджував та описував роботу газових лазерів.
Головні відкриття
Після завершення дисертації Остон отримав чудову можливість приєднатися працювати до групи, яка складалася зі 120 докторів наук. У 1966 році Остон здійснив поїздку по пересічній місцевості до Мюррея, штат Нью-Джерсі, де йому дали лабораторію, асистента, гроші й попросили «зробити щось незвичайне».
У Murray Hill Остон почав працювати з доктором Аластером Глассом, ця співпраця призвела до новаторської роботи, яка розглядала оптичні явища в електрооптичних кристалах. Використовуючи інтенсивні імпульси пікосекундної тривалості, вчені створили дуже короткі електричні імпульси через поляризацію іонних домішок у легованих міддю кристалах танталату літію.
Ця робота привела до більш загальної концепції використання оптичного збудження для генерації ультракоротких електронних сигналів. За словами Остона, це було поєднання оптичних джерел, використання методів мікрохвильової лінії передачі.
Використовувати фотопровідники замість легованих іонами кристалів для генерування електричних сигналів виникла після того, коли доктор Остін почав проводити експерименти зі структурами ліній передачі на основі кремнію. У своїх перших експериментах Девід генерував електричні сигнали з дуже швидким часом наростання, але тривалий час рекомбінації носіїв у кремнії обмежував пропускну здатність через повільний час згасання. Щоб припинити електричний імпульс, він застосував другий оптичний імпульс, який спровокував коротке замикання в лінії передачі. Виявлення сигналу було виконано для розмикання та замикання ланцюга аналогічним чином. Такий загальний підхід до генерації та виявлення швидких електричних імпульсів за допомогою оптичних методів став відомий як «перемикач Остона».
Згодом після першого відкриття Остон почав працювати з лазерно-відпаленим іонно-імплантованим кремнієм.
Паралельно з проведенням досліджень Остон навчався в університеті, у 1969 році здобув ступінь доктора філософії з електротехніки в каліфорнійському університеті Берклі.
У 1987 році Остон почав працювати у школі електротехніки Колумбійського університету в Нью-Йорку. Тут науковець розпочав дослідницькі роботи з Сін-Чен Чжином. Остон та Чжан разом із кількома студентами почали працювати над прямою генерацією ТГц сигналів із різноманітних напівпровідникових матеріалів, які можна було збуджувати оптично й створювати імпульс струму, перпендикулярний до напрямку збудження. Цей дуже ефективний засіб генерації та передачі ТГц сигналів започаткував новий напрямок роботи для створення широкосмугових ТГц імпульсів.
У 1990 році Остон обійняв посаду декана інженерного факультету Колумбійського університету. Попри це, він продовжував свої досліди та співпрацю зі студентами. У 1999 році Остон стає директором Case Western Reserve University в Клівленді, штат Огайо. Після двох років перебування на цій посаді, науковець залишає університет, і у 2001 році з дружиною оселяється в Санта-Фе, Нью-Мексико.
27 квітня 2001 року відомий науковець помер.