Жодна інша людина не здійснила стільки конструктивного впливу на сучасну медицину, на розвиток системи, в якій її викладають. Ніхто не зробив стільки для розуміння патології та патофізіології, скільки Вільям Ослер. Цей канадський лікар – людина надзвичайної харизми, неймовірної граціозності, чарівності, чесності та непохитної трудової етики. Саме це спонукало його до таких досягнень, що понад 80 років після його смерті ті, хто вивчає історію медицини, щиро захоплюються ним. Далі на itoronto.info.
Родина лікаря. Захоплення світом у мікроскопі
Ослер був піонером, восьмим із дев’яти дітей каноніка Англіканської церкви Фезерстоуна Лейка Ослера та його дружини Еллен Піктон. Вільям Ослер народився 12 липня 1849 року, і звіти про його раннє дитинство показують, що молодий Ослер був приголомшливим жартівником, швидко розвивався, але його вчителі не сприймали добре через його часто погану поведінку. Очевидно, тверда моральна та релігійна основа його батьків мала сприятливий вплив, тому що він вступив до школи Трініті-коледжу в Дандасі (у 1864 році) з наміром стати священником, як і його батько.
Саме тут він познайомився з отцем Джонсоном, професором, а також місцевим лікарем, доктором Джеймсом Бовеллом. Ця людина однозначно мала великий вплив на Ослера. Батько Джонсон і доктор Бовелл зустрічалися на вихідних, щоб розвивати свій спільний інтерес до натуралізму та мікроскопії. У той час молодий вразливий Ослер приєднався до них. Якщо бути точнішим, то це сталося тоді, коли вони нишпорили навколишньою канадською сільською місцевістю у пошуках зразків для фарбування та встановлення для мікроскопічного дослідження. Всього через кілька років після того, як Рудольф Вірхов і його сучасники почали популяризувати розуміння того, що життя і хвороби починаються і закінчуються клітинами, Ослер захопився світом, який міг бачити під мікроскопом. А на той період цей інструмент був досить рідкісним.
Це був важливий етап у житті Ослера. Охоплений ентузіазмом розуміння природи, він витрачав більшу частину свого вільного часу на вивчення нижчих форм життя та таємниць біології. Немає сумніву, що саме цей ранній досвід у біологічній науці спонукав його стати лікарем, а не священником, і що його вміння володіти мікроскопом і віра в те, що він особисто може зробити внесок у розуміння іншими життя і хвороб, послужать йому в майбутньому. Уже через роки Ослер навчав своїх студентів спостерігати, записувати, складати таблиці, спілкуватися, а також знаходити однодумців і вчитися у них. Про те, що він практикував власну філософію в такому ранньому віці, свідчить його перша публікація «Різдво та мікроскоп», яку він опублікував, коли йому було 20 років і він навчався на медицині (1869 рік).
Навчання та переїзд у Європу
У 1868 Ослер закінчив Трініті-коледж, а через чотири роки здобув медичний ступінь в Університеті Макгілла, де відзначився своїм інтересом до патології, як під час розтину, так і під мікроскопом. Пізніше Ослер зіграв важливу роль у створенні Північної Америки як місця, куди європейці приїжджатимуть вивчати медицину. Проте спочатку він зосередився на іншому напрямку. Вільям Ослер вирушив до Європи, де проходила більшість захоплюючих подій у галузі медицини. Він побував у Лондоні, Берліні та Відні. Там слухав лекції ряду провідних професорів медицини світу. Найбільше часу Вільям провів у Лондоні в лабораторії, вивчаючи людську кров. У травні 1873 року, прочитавши доповідь перед Королівським мікроскопічним товариством, Вільяма помітили. Так він став членом цієї організації. Того ж літа Вільям вперше описав тромбоцити як нормальні складові циркулюючої крові.
Повернення до Канади на посаду патолога
Повернувшись до Канади в 1874 році, тоді Вільяму було всього 25 років, його призначили викладачем фізіології, гістології та патології у своїй альма-матер, в Університеті Макгілла. Протягом наступних десяти років Ослер працював патологом у Монреальській загальній лікарні, професором Інститутів медицини, а починаючи з 1878 року – постійним лікарем у Монреальській загальній лікарні. У той час, коли патологоанатомічний огляд зазвичай проводився фахівцем, який обслуговував пацієнта на момент смерті, ентузіазм Ослера щодо вивчення хвороби на її завершальній стадії був настільки великим, що лікарня створила посаду «патолога» спеціально для нього.
Він особисто провів понад тисячу розтинів, перебуваючи в Монреалі, вів записи своїх спостережень щодо патологічних кореляцій із захворюваннями пацієнтів. Вільям навіть опублікував свої висновки у багатьох журналах. Такі дослідження говорять про вичерпні знання того, що писали його сучасники в медичних періодичних виданнях Сполучених Штатів Америки і Європи. Крім того, це про вдячність та відданість своїм студентам-медикам і колегам-лікарям, які безперечно вплинули на те, що Ослер отримав широку репутацію як видатний клініцист та професор. У 1884 році він прийняв посаду кафедри клінічної медицини в Університеті Пенсільванії і підготував купу статей, в яких докладно описав цікаві випадки пацієнтів, його роботу в фундаментальних науках, а також патологію та патогенез захворювань.
Заповіт Джона Гопкінса на 7 000 000 доларів. Авторство
Сполученим Штатам у той час не вистачало належної, і що важливіше виняткової медичної освіти. Збільшення навчальних закладів на Заході означало лише одне: була величезна потреба в нових лікарях. Медичні школи з’являлися по всій країні без зв’язків з університетами. Зазвичай у таких закладах надавали одно-дворічну навчальну програму, за яку студенти платили професорам на пряму.
Стан медичної освіти та самої медицини в Сполучених Штатах докорінно змінився волею купця з Балтімора, штат Меріленд, Джонса Гопкінса. Після своєї смерті в 1873 році Джон Гопкінс заповів 7 000 000 доларів, які потрібно порівну розподілити між університетом і лікарнею, які носитимуть його ім’я. Згідно з його заповітом, лікарня повинна бути приєднана до університету, а створена медична школа мала стати закладом, який міг би позмагатися з великими установами Європи.
Саме Вільяма Ослера запросили зайняти посаду головного лікаря в медичному закладі та школі, аби він розробив унікальну навчальну програму Джона Гопкінса. Справедливо сказати, що прибуття Ослера до Балтімора ознаменувало переломний момент у тенденції медичної освіти в Сполучених Штатах і в пожвавленні американської медицини в цілому.
Прийнявши посаду в університеті Джона Гопкінса та переїхавши до Балтімора, Ослер присвятив себе догляду за пацієнтами, займався медичною наукою та організовував медичні товариства. Однак, мабуть, найважливіше те, що Ослер встиг побути автором. Саме його роботу під назвою «Принципи та практика медицини» було опубліковано в 1892 році. Цей підручник, наступні видання Вільяма, а також його робота в медичній школі Джона Гопкінса підняли суспільну репутацію Ослера до висот, раніше нечуваних для звичайного лікаря.
До речі, після завершення роботи над першим виданням свого підручника Ослер одружився з вдовою місис Грейс Ревір Госс. Вона є прямим нащадком Пола Ревіра. Пізніше в подружжя народилося двоє синів, один з яких помер бувши немовлям. Іншого, Едварда Ревіра Ослера, смертельно поранили під час Першої світової війни.